Когда увидела тебя - вдруг мое тело задрожало
Любовь ко мне в тот миг пришла
тебя любить не перестала
Я стану небом, стану солнцем, чтоб каждый миг
Только с тобой одним была и даже морем,
Чтобы в себе почувствовать тебя…
Ты улыбнешься так свободно,
Подумаешь: »Все ерунда»
Нет, ошибаешься, так сложно
Сказать тебе: »Прости меня»

Дві речі між людьми найбільшого вартують,
Життя й кохання - тіло і душа.
Без духа тіло - прах, його вітри роздують
Й знаку не стане, заросте трава
Так без кохання і життя тьмяніє
Як лист осінній піде в небуття
Щасливий той, хто зрозуміть зуміє
Що лиш Любов - продовження життя.

Чи знаєш, що таке " кохати "?
Усе без сумнівів віддати,
Без крил по небу так літати ,
Що світу білого не знати...

Твій подих тихий пам'ятати,
У очі твої знов пірнати,
Твої слова не забувати...
(Невзмозі сльози приховати...)

Вірші для тебе лиш писати,
Пісні про тебе всі співати,
З думками тими засинати
МЕНІ ТЕБЕ НЕ ВІДШУКАТИ.

Душа моя стомилась за весною...
Весна любові... Жити і цвісти!
Коханою знов бути, дорогою,
Рости, моя любов, рости...

Душа моя стомилась за коханням.
Чекай його, воно прийде, повір!
Любов моя заквітчана бажанням
І стелиться до ясних, теплих зір...

Душа моя стомилась за весною...
За квітом трав і хвилями вітрів.
Кохання, щастя, розцвітіть зі мною!
Чекай же їх! Вони прийдуть. Повір...

І хто тебе таким створив,
Кохання дивне і безладне?
Мабуть, сліпий тебе робив,
Чи з розумом було неладне?

Зліпив із всього, що знайшов:
Краплини болю і печалі.
За радістю творець пішов
В чужі краї. У дивні далі.

Вплів у творіння жаль і сміх.
Солодке слово, дивну казку.
Упав із рук в любов і гріх,
Пустив сльозу, додав поразку.

Забрав у неба зірок блиск,
Добавив крапельку сумління.
Для деяких додав він зиск.
Із чого тільки це створіння?!

Зробив із неба і води,
Із райдуг, сонячного дива.
З троянд, кульбаби, лободи.
У ньому колоситься нива...

Творець кохання був дивак.
Та щоб робили ми без нього?
Чарівний не пізнали б смак
Творіння солодко-п'янкого...

Мені з тобою добре, як ніколи.
За вікнами тихенько дощ шумить.
Якби могла - то зупинила б мить...
Мені з тобою добре, як ніколи.

Мені з тобою добре. Я мовчу.
Боюся словом тишу сполошити,
Але без слів не важко зрозуміти,
Чому з тобою і про що мовчу.

Я вимкну світло. Й запалю свічу,
І принесу із саду ніжні квіти...
І дощ до ранку буде шепотіти,
Святі слова, які я промовчу...

Не всем желаниям сбыться суждено
И что бы мы порой не говорили
Из всех желаний вечное - одно:
Мы так хотим порой, чтоб нас любили!
За глупость или мудрость, всё равно!
За то, что мы горим или остыли.
За то, что просто дождь стучит в окно
Желаю Вам, чтоб Вас всегда ЛЮБИЛИ!