Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?
Умом мужчину не понять!
Бессильна логики наука!
Ему отдашься, - скажет блядь,
А не отдашься, - скажет сука!
О, юноши!
Вас создал Бог!
И в мире нет подобной твари!
Вам не хватает лишь рогов,
Чтоб вы совсем козлами стали!
Богинями - мы были и остались!
Вводя безумством наших тел...
Пусть облизнутся те, кому мы не достались!
И сдохнут те, кто нас не захотел!!!
Поднимем же бокал за нас неверных!!!
За нас! Блядей, но охуённых!!!
Якщо прокинешся ти вранці і промінь сонця крізь фіранку ти на губах своїх відчуєш – то знай, це я тебе цілую і не дивися у віконце, бо я далеко, моє сонце!
Скажу тебе не промолчу, я этого всегда хочу, хоть в поле, при дороге, хочу хоть в тундре, хоть в берлоге, хочу всегда я где прийдется, пусть светит солнце, дождик льется, когда пора ложиться спать, и утром перед тем как встать – хочу на тумбочке и на диване, на корточках и вверх ногами! На сене, в воздухе, в воде и даже хоть в Караганде! И даже в холод, в летний зной…хочу всегда болтать с тобой!
Я подошел к ней неспеша. Рукой погладил, чуть дыша. Она подвинулась дрожа, тепла, задумчива, нежна…Ее глаза сияли синевой и взгляд так говорил о многом…Я стал ласкать ее рукой и медленно ее раздвинул ноги…Рука наполнилась теплом ее груди. Движения вверх и вниз она ждала! И трепет тут пронзил меня внутри, и жидкость белая стекла, и в этот миг я испытал экстаз-ТАК Я ДОИЛ КОРОВУ В ПЕРВЫЙ РАЗ!!!
Когда проснусь смотрю в окно
И кажется что рядом ты
В душе становится тепло
Но это только лишь мечты
На улице сейчас зима
И ветер снег роняет мимо
Лишь злую вьюгу принесла она
Ведь нет тебя мой милый!!!
Мне сегодня грустно, очень грустно
Хочется, чтоб рядом кто-то был
Человеку, понимаешь, очень нужно
Чтобы кто-нибуть его любил
Мне сегодня грустно, очень грустно
Хочется, чтоб ты со мною был
Мне сегодня, понимаешь, очень нужно
Чтоб никто нибуть,
А ты меня ЛЮБИЛ!!!
Що ллється річкою із серця?
Лише журба, лише журба
В ній серце п'янко, ніжно б'ється
Хоч вже давно пройшла весна
Чому сумую за тобою?
Чим ти мене зачарував?
Думки вже не дають спокою
О, скільки почуттві ти дав!..
Чому обставини так склались?
Чому в думках лиш ти, лиш ти
Я в тебе палко закохалась
А ти? А ти? А ти? А ти?
Мені так страшно глянуть в очі:
Що в них я зможу віднайти?
Думки рояться болем серед ночі -
Чи зможу в них кохання я знайти?
Твои глаза полны печали
В них только грусть и суета
В твоих глазах душа кричала
И догорала желанная мечта
Твои глаза тебя придали
Ведь в них искрилась твоя боль
Твои глаза его искали
Искали ту прозрачную любовь
Я давно спросить себя хотела:
Разве ты совсем уже забыл
Как любил мои глаза и тело
Сердце и слова мои любил
Я была тогда твоей отрадой
А теперь душа твоя пуста
Как однажды с бронзового сада
Облетает по утру листва
Как снежинки – звездчатое чудо
Тонким паром улетают ввысь
Я пишу, пишу тебе повсюду
Где же ты? Откликнись, отзовись?
Ведь ты не мой – я это знаю
Зачем я так тебя люблю?
Зачем я мучаюсь, страдаю?
Зачем любовь не истреблю?
Ведь ты не мой, зачем судьбою
Зачем я встретилась с тобою?
Лишь, для того чтобы страдать?
Но ты не мой, но если можно
Вдруг мне, мысля тебя назвать
Такое счастье невозможно
О нем не стоит и мечтать
Зачем заставил ты напрасно
Тебя так сильно полюбить
О, если знал ты как ужасно
Быть не любимой, а любить!!!
Прорвется время, словно скорый поезд,
Мелькнет в пространстве быстрая стрела.
Я не прочту написанную повесть,
ведь ты писал ее не для меня.
Не обо мне вечерняя молитва,
звучит симфонией с небесной высоты,
не для меня откроется калитка
и не меня с улыбкой встретишь ты.
Почти знакомы мы с тобой,
Твой тихий голос мне приятен,
И юмор сдержанный такой,
И ливень фраз замысловатых.
Твои прекрасные слова,
Согреют душу мне и сердце,
Мне даже страшно иногда,
И плакать хочется, поверь мне.
Не от обиды вовсе нет,
От счастья, что тебя узнала,
Но жизнь прекрасна лишь тогда,
Когда неясностей в ней мало.
Эх, скорей бы уснуть и забыться,
Во сне всё просто, мозг рисует образ,
Во сне не знаю, что должно случиться,
Что б что-то разлучило нас так просто...
Во сне пишу стихи, целую твои руки,
Дарю во сне цветы, смеёмся иногда,
Во сне гуляем мы под флейты звуки,
Во сне мы вместе, вместе навсегда...
И лишь во сне с Тобой могу я быть,
Болтать о пустяках, мечтать о счастье...
И лишь во сне могу Тебя любить,
Во сне... В реале на душе ненастье...
Пусть утро свежестью волнует
Не обожжет щеку слеза,
И лучик солнца поцелует
Твои открытые глаза.
Моя уставшая улыбка
Уже не даст душе тепла,
И страсть к тебе, моя ошибка-
Что красной линией легла.
Я все бежала словно песня,
Спешила все успеть сложить.
Но дом изо льда так быстро треснул,
Растаял вдруг и гладь дрожит.
Забудь, что я тебя любила,
Когда весна в ночи цвела,
Я летом чувства растеряла,
Любовь, родившись – умерла.
Кохання ,це така свята безмежність,
як кришталева бездна синьої ріки,
і це від дотику твого пряма залежність,
закоханих життя продовжить на віки.
Воно спалахує немов у бездні чорній,
зоря народжується в хаосі років,
воно мов світло чисте й непоборне,
крізь всесвіт пронесе свій вічний спів.
До рук твоїх мабуть торкнулось небо,
коли морозно, то від дотику твого ,зима мине,
і навіть в мить, коли шепчу тобі "не треба"
їх ніжність просто зводить з розуму мене.
Та в пристрасті моїх солодких марень,
я плину часу не зловила білий зорепад,
від рук твоїх в душі танцює юний травень,
а сивина уже гукає тихий листопад.
Про що шепочуть двох коли вони кохають,
Це не слова ,це пісня почуттям.
Вони мов біблію одну на двох гортають,
І щосекунди роблять відкриття.
І відкривають перли загадкові,
Що найчистіші й найдорожчі на землі,
Та почуттів немає однакових –
Звичайно, вони в кожного свої.
Я все скажу тобі колись,
коли сніги накриють землю,
сьогодні прошу, залишись,
мені так холодно і темно.
І залишитися одній
мені не хочеться сьогодні,
на ранок ,ти не будеш мій
і станеш ти лише знайомий
Я загубитись хочу знову,
відчути спеку вуст багряних
і твого дотику палкого
цілунків ніжних та жаданих.
Ця ніч єдина та остання,
до непристойності ми ніжні
і шовк тремтить від хвилювання
і складку зронить білосніжну.
Прошу, нічого не питай,
чому сумую я весною,
коли це щастя через край,
воно залишиться зі мною.
А ти вже вільний милий мій,
мов вітер, що не знає втоми,
вже ранок і немає мрій,
і я для тебе лиш знайома.
Туманом твої віки оповиті,
В очах серпанок тихо засина,
До серця твого стежечка закрита,
Кохання снігом замела зима.
Твоє “забудь “ я залишу у вчора,
Моє “прощай “ хай завтра прозвучить,
Сьогодні осінь листям нас огорне,
І пристрасть просить зупинися мить.
І знову між двома цей танець вічний,
Нас закружля веселка почуттів,
охопить радість і омиє ніжність,
ми струнок щастя вип’ємо без слів.
А на світанку я торкнусь тебе губами,
“ Прощай, прощай “ думками прошепчу,
Забудь про все ,що було поміж нами,
І вітру подихом назавжди відлечу.
Подаруй мені любий кохання,
Що так схоже на зиму в снігу,
Його пісня – птахів щебетання
Воно ніжне як квіти в саду.
Його пристрасть це блискавки постріл,
У безмежність далеких світів,
Лебединої вірності досить
Щоб напитись життя до країв.
Глибини зачерпни ти у неба,
Чистоти – попроси у зорі,
Ревність також - і в ній є потреба,
Подаруй це кохання мені.