Колись я уявляла рожеві хмарки,
Натомість у відповідь отримала голки,
Тепер я холодна і злюча змія,
Ти свого добився,твоя взяла.

Радій,що я ненавиджу тебе,
І квіточка зів*яла,більше не цвіте,
Її поглинула твоя німа отрута,
Така байдужа,але все ж болюча.

По землі стелиться гіркий біль,
Втопись у нім,повторюй мою ціль,
Здіймаються в небо відблиски брехні,
Отруюйся ними,корися мені...

Бо я кобра,сильна королева,
А ти сировина:нічого не варта і дешева,
Твоя струна,ще мить і обірветься,
Із спогадів історії ні звуком не озветься.

Кислотні почуття перетворились в попіл,
Який я пущу на поталу слів,
Ти ж будеш шукати його скрізь,
А я скажу тобі:"Забула,не дивись..."