Навіщо любити, якщо любов тебе вбиває.
Забирає все: мрії, надії й сподівання на щасливе буття.
Та коли відчуваєш її поруч забуваєш, що вона, як наркотик, висосує з тебе життя.
І кохаєш, сліпо кохаєш… втрачаєш душу… ненавидиш…
Але без неї вже жити не можеш. Всередині немає уже нічого,
Хіба-що пустеля від того жагучого сонця, твого сонця,
що спалило в мені все до тла.
Не так давно воно гріло, давало блаженство.
І мимоволі забувався, поринав у сон.
Якби я знав, що цей сон - безпробудний кошмар… “Приємний кошмар”. Здавалося б нереально.
Не хочеться просинатись, змінювати щось.
Забув про світ, що невпинно тисне на мене,
Про людей, що намагаються зробити те, чого ніколи не буде.
Злітаєш у небо... але одразу ж розбиваєшся об гострі каміння істини.
Звільнились думки, з’явилися мрії і покидають мене ніжно-пекельні сни.
|
