Втікаю, та не знаю чи від тебе, чи від себе,
А погляд мій впирається постійно в небо...
Але воно пусте. Немає в ньому відповіді на питання
Куди іти і де усе ж таки закінчаться блукання. Коли ти поруч, то на волю рветься безпритульне серце,
Але безжальний розум лиш кричить і сердиться:
"Ти ж обіцяла не ставати на коліна! Обіцяла!!!"
Я обіцяла, але я не на колінах, я безсила просто впала. Дивлюся в твої очі... Бачу, ти мене вже не кохаєш.
А може ще раз в п"єсі "Праведна Брехня" зіграєш?
Схиляюсь перед ним, твоїм талантом, як актора,
Але твоя душа... Її ніколи не назву інакше, як ПАНДОРА. Дарую тобі волю, хоч ніколи нею я не володіла.
Лише одного - бути поруч із тобою - я хотіла.
Востаннє я дарую тобі свою душу
І йду, благаючи лиш про одне: ти відпусти, мене чекають.
Я не хочу, але мушу...
|
