втопитись у твоїх очицях - безмежнім океані я могла... у безлічі чужих, незнаних лицях твоє шукала, але... не знайшла як раптом погляд серденько прорізав, він заспівав тоненьким голоском! перевернув в душі усяке й різне і влаштував безжальний перелом... я зрозуміла - це ВОНА настала - фіаско чи тріумф - перша любов. вона із самої душі сльозу пускала і стрепенала серце знов і знов! сльоза ж та корінь у душі пустила, не витягти його звідтіль тепер... глибокий, але ніжний шрам лишила, а корінь болі так і не помер.
пройдуть роки... забудуться по-троху твої безмежні сірі ті моря. ми зробим в різні боки кроки... наш шлях освітить із небес зоря як раптом серце знову запалає! той корінь пустить пагінець новий тебе іще сильніше покохаю! той сон обом нам стане дорогий...
Я так тебе люблю, що вже й не розумію: Чи досі - я жила, чи сад - уперш заквіт? Я так тебе люблю, що й думати не смію, Й не думати - не вмію, вогнить то жар, то лід. Я так тебе люблю, що вже сама не знаю, Де подих твій, а де - душа моя? Й не сплю, а сню тобою. Засинаю, - І сон - не сон, а лиш твоє ім'я... Я так тебе люблю, що світ мені немилий, Що тільки й світу в світ, милий, - Ти! я так тебе люблю, що вже немає сили! І ні заплакати, ні провлясти...
Я так тебе люблю, Що стримати не в силах Моїх бажань і мрій політ, І в день любові Валентинів Наважилась освідчитись тобі. Моє кохання, як метелик: Тендітне, ніжне, боязкею Лиш обернись - я біля тебе, А не помітиш - то й нема мене.
Я так тебе люблю, Що стримати не в силах Моїх бажань і мрій політ, І в день любові Валентинів Наважилась освідчитись тобі. Моє кохання, як метелик: Тендітне, ніжне, боязкею Лиш обернись - я біля тебе, А не помітиш - то й нема мене.
Прийми, любов, моє вітання, Коли весна ось-ось прийде. І квітне на землі кохання У ніжний Валентинів день. Повільно пелюстки зриваю, Потрібна відповідь мені, Чому ж у квітки я питаю, Чи любиш ти мене, чи ні? Пробач, що я на світі є, Що часто поглядом тривожу. Пробач, що ти життя моє, Інакше жити я не можу...
Не забудь мене, пам'ятай мене, Коли день мине, коли ніч мине. Не забудь мене, пам'ятай мене, Коли рік мине, коли й вік мине. І згадаюся, і приснюсь тобі - тільки ти люби, тільки ти люби! Збережи зорю, що в долоні нам тихо падала, зорепадила. Не шекай мене - пам'ятай мене, - Хай весна мине, хай зима мине. Рястом я зійду у душі твоїй... Не губи любов, пожалій! І згадаюся, й повернуся я у твої гаї, у твої поля. До твоїх очей не пущу біди... Тільки ж ти очей не одведи!
А як тебе тепер забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути Я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, Такої спраглої жаги, Такого зойку у мовчанні, Такого сяйва навкруги. Такої зоряної тиші, Такого безміру в добі!... Це може навіть і не вірші, А кохання кинуте моє тобі
