Ты по крови в сердце натиском Режешь все тупым ножом Радуйся, играй в ребячество Будешь позже дураком Я сожгу себя нетрезвостью Хоть я сильная наверное Твоё Эго лицемерное Для меня зовется мерзостью. И давай тяни на донышко Я не стану обесточенной Просто знаешь мое солнышко Мне – вперед, тебе – обочиной. Не тряси меня, в нокауте Мое «Я», такое нежное Показательно желанное Где то наглое и грешное. Твой манер плевать и каяться Осаждает меркантильностью Просто глупо получается Я еще живу ранимостью…
Ты по крови в сердце натиском Режешь все тупым ножом Радуйся, играй в ребячество Будешь позже дураком Я сожгу себя нетрезвостью Хоть я сильная наверное Твоё Эго лицемерное Для меня зовется мерзостью. И давай тяни на донышко Я не стану обесточенной Просто знаешь мое солнышко Мне – вперед, тебе – обочиной. Не тряси меня, в нокауте Мое «Я», такое нежное Показательно желанное Где то наглое и грешное. Твой манер плевать и каяться Осаждает меркантильностью Просто глупо получается Я еще живу ранимостью…
Пробач мене за те,що я любила Й за те, що я повірила тобі За те, що в снах з тобою говорила За правду,а я вірила брехні Мене всі переконували в тому, Що ти не той, не пара я тобі А я їм говорила, що з тобою Не будемо разом ніколи, ні І ось, нарешті, я все зрозуміла Що я обманювала всіх й себе Що я люблю тебе й любила Я говорю зі щирим серцем це!!!!!!
Теперь я поняла свою ошибку Но ничего не вернуть Любовь что дарила тебе Назад не заберу Знаю, что виновата во всем сама Но так жестоко наказала меня судьба… Да, винить тебя права я не имела Но очень этого права хотела…
Тушь потекла,плакала я Знала,что ты не со мной. Думала я,что все пройдет Просто само сабой. Слезы текли,сердце болело, Знала так больше нельзя Но,что поделать ведь полюбила Ведь полюбила ТЕБЯ!
Вмираю... Мене щось вбиває... і знов цей біль у грудях.. Зимно... самотньо... пусто... Настрій кольору срібла. Не чорний... а сірий... з холодним лиском.. Порожньо.. осінньо... дощить.. Кожного разу, як захлопую за собою двері до хати - плачу Не бачу сенсу жити... немає змісту вчитись... Нема нічого. Мене нема. Я не існую.. Лиш настрій, як холодний подих вітру, який щодня цілує мою шкіру... Він не гріє. Він є, але його нема. З ним сумно... важко.. але без нього боляче і пусто.. Хоч від його присутності мало що міняється... Є вітер... я і осінь.. Пусто... Я пішла за вітром.. залишивши для осені небо... Але зараз її пора... і тому сонце мене вже не гріє.. Хмарна погода. Моя погода. Вона захищає. Але боляче.. всерівно пусто.. зимно.. Я безсила...
Ты мое солнце в знойную погоду...ты мое небо и ты моя свобода! Ты мое сердце что так часто бьется...ты моя песня что из уст поется! Ты моя жизнь, ты мое счастье...ты моя радость при любом ненастье!
Слово моє бринить мов струна, Ніколи не думала що лишусь сама, Серденько моє відгукнись, я благаю Бо любові іншої я не знаю. Сльози блискучі немов кришталь Виразили увесь мій жаль, Туга за тобою моя невимовна, Пекуча, болюча, отруйна. Трунком нещастя почастував ти мене, Тепер між людьми я шукаю тебе. Кохання моє, повернись я благаю, Прилинь до мене з іншого краю, Прийди і утіш моє ти серденько Воно й так утомилось, без тебе бідненьке.
