Крапає сум із блакитних очей - Скільки це днів, а ще більше ночей!
Холодно, страшно мені в самоті - Кожен раз згадую вірші оті.
Кожен раз згадую зустрічі час - Вічність стояла лиш задля нас.
Хвилини втрачали, а, може, і дні - Вдивлялися в очі величній пітьмі.
Вгадати хотіли безміжні шляхи, І щиро вважали - нам це до снаги!
Зірки рахували у темряві днів, Тоді навіть Місяць покірно нас вів.
Та доля вважала зовсім інакше - Не зробиш падіння ніколи вже м"якше...
|