Коли у двох, насамоті, Осяяні вечірнею зорею, Хитаються тополі молоді Або, неначе в небутті, Навік в обіймах з тугою моєю. Нас було троє - Я, Вона і Ти. Я та Вона, тепер нас тільки двоє.
Я скупаю тебе у ніжності Зачарую дурманом слів І на хвилях легкої вічності Віднесу до країни снів Закружляю в щаленім вихорі Розкуювджених почуттів У куточку небесно-тихому Що для тебе колись відкрив ти мов крапля води розчинешся, а відтак спалахнеш вогнем. Я згорю поки ти прокинешся, буде в серці попіл і щем та не згаснуть цілунків опіки і коли залишусь один Будуть снитись рук твоїх дотики І медових губ твоїх полин..
