Та ти це не хочеш прийняти,
А я все стараюсь довести,
Що сильніше, ніж я, неможливо кохати,
Потрібен мені тільки ти!

Кожен із нас помиляється
Тоді ти не хочеш кохати.
Всяке між нами трапляється,
Та ти не вмієш пробачати!

Я тобі не зраджувала,
Не зраджу ніколи.
Та ти мені не віриш,
Ножем моє серце колиш!

Ти мені не віриш,
Кажеш, не кохаю???
Та заради тебе
Хоч зараз піду до раю!!!

Я говорила з іншим?
Йшла біля другого?
Так, було й таке,
Та не кохала я другого!

Хочеш, щоб я ні з ким не говорила?
Була твоя власність, жертва?
Нікуди не ходила?
Була, наче мертва?

Добре, коханий,
Для тебе готова на все!
Відкажусь я від друзів,
Може хоч тоді зрозумієш мене.

Мені здається, що довіра –
Найважливіше у коханні.
Але немає в тебе віри,
А від цього лиш страждання!

Ти мене сьогодні любиш!
Своє тепло даєш мені.
А як щось не те скажу, зразу ненавидиш!
Серце розбиваєш ти мені!

Ти кажеш, що кохаєш,
А я сліпо вірю.
Ти мені не довіряєш!
А сам ти в це віриш?

Тебе хтось ще кохав як я?
Я думаю, що ні…
Щирішого кохання
Немає на землі!

Любчик, моє сонечко,
Без тебе жити я не можу!
Вірю, що відчує твоє сердечко,
Що покохати так як я, тебе ніхто не зможе!

Ми з тобою зовсім різні,
Важко деколи буває,
Та попри всі невдачі
Кохання нас завжди єднає

Я знаю,
Мене ти кохаєш…
Без мене теж не можеш ти,
Але й зі мною ти страждаєш…

Ти мені не віриш,
що я тебе кохаю,
Та я вірю, ти це знаєш,
Серцем відчуваю!

Коли сваримось з тобою,
Страшно за одне…
Нащо мені жити,
Якщо втрачу я тебе???

Та цього не станеться!
Вірю я в це, знаю!
Не розлучить світ два серця,
Що так віддано кохають!

Інколи, в поривах пристрасті,
Часто так буває,
Ми себе не контролюєм,
Тіло аж горить, палає!

Ще частіше так буває…
Сваримося ми…
Бо ти мені не довіряєш,
Й не відчуваєш своєї вини.

Пробач мені, котику,
За те, що люблю…
Пробач мені рідний,
Заради тебе живу!

Знаю я, кохаєш!
І я тебе кохаю!
Та ти мені не довіряєш…
А може, й не кохаєш…