Раз я взувся в чобітки, Одягнувся в кожушинку, Сам запрігся в саночки І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг, Ледве став ялинку брати, А на мене зайчик – плиг! Став ялинку віднімати.
Я-сюди, а він – туди... „Не віддам, - кричить, - нізащо! Ти ялинку посади, А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси! І цяцьками можно гратись: Порубаєте ліси – Ніде буде і сховатись.
А у лісі срізь вовки, І ведміді, і лисиці, І ворони, і граки, І розбійниці-синиці”.
Страшно стало... „Ой, пусти! Не держи мене за поли! Бідний зайчику, прости, - Я не буду більш ніколи!”
Низько, низько я зігнувсь, І ще нижче скинув шапку... Зайчик весело всміхнувсь І подав сіреньку лапку.
|