Давно угас румянец щек моих, И взор померк.. Я жду!.. я умираю!… И если я не шлю тебе проклятья, – Как велика, пойми, моя любовь!.. О, неужели ты не возвратишься?
знаешь... я влюбилась в парня одного больше всех на свете я люблю его!!! он перед глазами день и ночь стоит знаешь... как душа болит? что мне делать? помоги! ведь не будет у меня другой любви! тот, о ком мечтаю я, кто вошел в мечты, тот, кого люблю я - это ТЫ!!!
Любовь на миг... любовь - забава от безделья, Любовь - не жар души, а только жар в крови, Любовь - больной кошмар, тяжелый чад похмелья - Нет, мне не жаль ее, промчавшейся любви!..
Любви, одной любви! Как нищий подаянья, Как странник, на пути застигнутый грозой, У крова чуждого молящий состраданья, Так я молю любви с тревогой и тоской.
Навіщо любити, якщо любов тебе вбиває. Забирає все: мрії, надії й сподівання на щасливе буття. Та коли відчуваєш її поруч забуваєш, що вона, як наркотик, висосує з тебе життя. І кохаєш, сліпо кохаєш… втрачаєш душу… ненавидиш… Але без неї вже жити не можеш.
Всередині немає уже нічого, Хіба-що пустеля від того жагучого сонця, твого сонця, що спалило в мені все до тла. Не так давно воно гріло, давало блаженство. І мимоволі забувався, поринав у сон. Якби я знав, що цей сон - безпробудний кошмар…
“Приємний кошмар”. Здавалося б нереально. Не хочеться просинатись, змінювати щось. Забув про світ, що невпинно тисне на мене, Про людей, що намагаються зробити те, чого ніколи не буде. Злітаєш у небо... але одразу ж розбиваєшся об гострі каміння істини. Звільнились думки, з’явилися мрії і покидають мене ніжно-пекельні сни.
Ти вчора поїхав, ти ж тільки поїхав учора, а вже мені будень диктує дощі та й дощі. І де ж мені взяти для дум зрівноважені чола, для смутків сутулих - непродощимі плащі?
Вмовляю себе, що тиждень - це так небагато. Ну, що таке тиждень? Були й не такі тижні. При згадці про тебе я гріюсь, немов при багатті. Дощі зарядили, такі затяжні-затяжні.
Дороги розмиті, і чується крик журавлиний. І ніч проминула, і сон не приніс забуття. Тепер я не можу без тебе пробути й хвилини. А якось жила ж я усе попереднє життя!
