Ведь ты не мой – я это знаю
Зачем я так тебя люблю?
Зачем я мучаюсь, страдаю?
Зачем любовь не истреблю?
Ведь ты не мой, зачем судьбою
Зачем я встретилась с тобою?
Лишь, для того чтобы страдать?
Но ты не мой, но если можно
Вдруг мне, мысля тебя назвать
Такое счастье невозможно
О нем не стоит и мечтать
Зачем заставил ты напрасно
Тебя так сильно полюбить
О, если знал ты как ужасно
Быть не любимой, а любить!!!
Прорвется время, словно скорый поезд,
Мелькнет в пространстве быстрая стрела.
Я не прочту написанную повесть,
ведь ты писал ее не для меня.
Не обо мне вечерняя молитва,
звучит симфонией с небесной высоты,
не для меня откроется калитка
и не меня с улыбкой встретишь ты.
Почти знакомы мы с тобой,
Твой тихий голос мне приятен,
И юмор сдержанный такой,
И ливень фраз замысловатых.
Твои прекрасные слова,
Согреют душу мне и сердце,
Мне даже страшно иногда,
И плакать хочется, поверь мне.
Не от обиды вовсе нет,
От счастья, что тебя узнала,
Но жизнь прекрасна лишь тогда,
Когда неясностей в ней мало.
Эх, скорей бы уснуть и забыться,
Во сне всё просто, мозг рисует образ,
Во сне не знаю, что должно случиться,
Что б что-то разлучило нас так просто...
Во сне пишу стихи, целую твои руки,
Дарю во сне цветы, смеёмся иногда,
Во сне гуляем мы под флейты звуки,
Во сне мы вместе, вместе навсегда...
И лишь во сне с Тобой могу я быть,
Болтать о пустяках, мечтать о счастье...
И лишь во сне могу Тебя любить,
Во сне... В реале на душе ненастье...
Пусть утро свежестью волнует
Не обожжет щеку слеза,
И лучик солнца поцелует
Твои открытые глаза.
Моя уставшая улыбка
Уже не даст душе тепла,
И страсть к тебе, моя ошибка-
Что красной линией легла.
Я все бежала словно песня,
Спешила все успеть сложить.
Но дом изо льда так быстро треснул,
Растаял вдруг и гладь дрожит.
Забудь, что я тебя любила,
Когда весна в ночи цвела,
Я летом чувства растеряла,
Любовь, родившись – умерла.
Кохання ,це така свята безмежність,
як кришталева бездна синьої ріки,
і це від дотику твого пряма залежність,
закоханих життя продовжить на віки.
Воно спалахує немов у бездні чорній,
зоря народжується в хаосі років,
воно мов світло чисте й непоборне,
крізь всесвіт пронесе свій вічний спів.
До рук твоїх мабуть торкнулось небо,
коли морозно, то від дотику твого ,зима мине,
і навіть в мить, коли шепчу тобі "не треба"
їх ніжність просто зводить з розуму мене.
Та в пристрасті моїх солодких марень,
я плину часу не зловила білий зорепад,
від рук твоїх в душі танцює юний травень,
а сивина уже гукає тихий листопад.
Про що шепочуть двох коли вони кохають,
Це не слова ,це пісня почуттям.
Вони мов біблію одну на двох гортають,
І щосекунди роблять відкриття.
І відкривають перли загадкові,
Що найчистіші й найдорожчі на землі,
Та почуттів немає однакових –
Звичайно, вони в кожного свої.
Я все скажу тобі колись,
коли сніги накриють землю,
сьогодні прошу, залишись,
мені так холодно і темно.
І залишитися одній
мені не хочеться сьогодні,
на ранок ,ти не будеш мій
і станеш ти лише знайомий
Я загубитись хочу знову,
відчути спеку вуст багряних
і твого дотику палкого
цілунків ніжних та жаданих.
Ця ніч єдина та остання,
до непристойності ми ніжні
і шовк тремтить від хвилювання
і складку зронить білосніжну.
Прошу, нічого не питай,
чому сумую я весною,
коли це щастя через край,
воно залишиться зі мною.
А ти вже вільний милий мій,
мов вітер, що не знає втоми,
вже ранок і немає мрій,
і я для тебе лиш знайома.
