Простіть мені за ті слова, Простіть мені,дурна була. І двічі ви прощали вже мені, Проте дурна, бо не змовчала я. Шкода,що часу не верну, Шкода,що сталося все так! Як би змогла вернуть я час, Тоді б змовчала я. І ви б не знали моїх почуттів Проте вже пізно, Все сказала я! А ви забули вже про мене І я забуть вас постараюсь, І заново попробую любить, Но вже не вас... Останнє слово лиш скажу Простіть мені, що серце своє я відкрила Тепер я вже змовчу Я обламала свої крила!!! :(
Люблю Тебе!!! Я люблю тебе!можливо так... але це почуття немов безхмарне небо у душі Душа болить,душа кричить, люблю тебе ... сумую за тобою ,і плаче серденько моє чому ти не зімною чому,скажи мені чому... Вибач,що серед усіх вибрав я тебе тебе я вибрав-ні ,не я ,а серденько моє! Любов моя до тебе ,як сонечко що сходить і заходить -та незгасає. незнаю чи будеш ти зімною незнаю чи хватить сили почуттів моїх до тебе не муч мене , не мовчи крізь сльози не залишай мене самого з біллю у душі, а будь зі мною бо серце моє є твоїм... Так хочу я тебе обійняти ніжно обійняти і поцілувати, і буде все цвісти в саду бо знай що я тебе люблю!!! пам'ятатиму про тебе я та знов і знов про тебе як усміхалась ти мені у вісні як дарувала ти мені ці квіти весняні як дарувала ти тепло моїй душі заплачу я ,це тільки сон це тільки сон...а жаль, що сон Нічого, біль мине ... і я піду у сад піду , та пам'ятатиму про тебе та серце моє вже нете.. і знов заплачу я заплачуть квіти у саду бо я кохаю і це прекрасно Я Люблю Тебе!!! саме так-Тебе Люблю !!!
Мені наснивсь прекрасний сон, про ту, кохану й незабутню мрію, про ту людину, яку кохав, про ту, яку ніколи не покину. Не знав, як ніч мені прожити, де день пробути теж не знав, та про її одну я думав, та лиш її одну кохав. Однак не знав я що зробити, щоб мене покохала та, через яку не міг і дня прожити і без якої в серці пустота. Надумав ключ до неї підібрати, щоб можна було серце розтопить і щоб з собою серце те забрати, і щоб те серце завжди при собі носить. Бо полюбив я, покохав. А ДЕ Ж БУЛО ЇЇ КОХАННЯ? На нього я так довго ждав- не мала лиш вона бажання. Не розумію я, що то із нею, чи, може, що в мені не так? Побачив у дівчини фею, а я для неї - лиш простак. Як не старавсь її скорити - нічого не допомогло, не зміг те серце розтопити, щоб воно і моїм було. Що ж, як не хоче буть зі мною, то хай відмовить враз мені, як у моїм не пощастило - хай пощастить в її житті. І зла не маю я на неї, хоч болю мені завдала, в лиш гадаю ось цій феї, щоб хоч вона щасливою була!
Втікаю, та не знаю чи від тебе, чи від себе, А погляд мій впирається постійно в небо... Але воно пусте. Немає в ньому відповіді на питання Куди іти і де усе ж таки закінчаться блукання.
Коли ти поруч, то на волю рветься безпритульне серце, Але безжальний розум лиш кричить і сердиться: "Ти ж обіцяла не ставати на коліна! Обіцяла!!!" Я обіцяла, але я не на колінах, я безсила просто впала.
Дивлюся в твої очі... Бачу, ти мене вже не кохаєш. А може ще раз в п"єсі "Праведна Брехня" зіграєш? Схиляюсь перед ним, твоїм талантом, як актора, Але твоя душа... Її ніколи не назву інакше, як ПАНДОРА.
Дарую тобі волю, хоч ніколи нею я не володіла. Лише одного - бути поруч із тобою - я хотіла. Востаннє я дарую тобі свою душу І йду, благаючи лиш про одне: ти відпусти, мене чекають. Я не хочу, але мушу...
…знімілі очі гладить дивна ніч, торкає сумом зоране обличчя… відходить тінню назавжди у віч - ність, в свічадах тиш запалюючи свічі, твоя душа - ще тепла від бажань, кружляє, квилить, горнеться в останнє до плоті, в жили, де жила... і жаль, що судний день після зорі настане… …і витирає зронену сльозу, малює крейдою по стінах і по скронях твою дорогу хресну й голосну, і тулить увесь світ в твої долоні…
